Корисні поради батькам
Хочете мати здорову дитину? Ми вам допоможемо
Рекомендації батькам щодо правильної постави у дітей
Чому дитина часто хворіє?
Безпека Вашого малюка. Правила дорожнього руху.
Батькам майбутніх першокласників. Поради вчителя-логопеда
Ефективне виховання без покарання
Спілкуємось і діємо. Вплив сучасних мультфільмів на психіку дитини
Що провокує стрес у дитини?
Харчування дітей вдома після перебування їх в дитячому садку
Неспокійна або гіперактивна дитина
«З РОДИНИ ЙДЕ ЖИТТЯ ДИТИНИ»
ВІЧНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ, СУСПІЛЬСТВА,
РОДИНИ ТА ДИТИНИ
Сім 'я — одне з найважливіших соціальних надбань людства, цінність якого з давніх часів і до наших днів запишається незмінною. Вона концентрує в собі й відображає важливі досягнення тисячолітньої цивілізації людських об'єднань, оберігає пам'ять народу від небуття, є творцем і захисником розумного, доброго, вічного.
Саме сім'я є вічною цінністю людини, суспільства та дитини, адже вінцем сім'ї, що завершує природний цикл, є народження дитини. Це сприяє духовному оновленню, піднесенню життєвих сил членів сім'ї, загострює почуття відповідальності за здоров'я й виховання нових членів родини.
Саме у сім'ї дитина робить перші кроки пізнання, навчається орієнтуватись у світі речей, величин, недоступних чуттєвому досвіду, розрізняти добро і зло, прекрасне і потворне. Родинне коло допомагає маленькій людині пізнавати навколишній світ в усій його різноманітності, тут у неї формуються і виховуються громадянські почуття, світогляд, естетичні смаки У сім'ї дитина готується до праці й захисту Батьківщини, до ролі батька або матері.
Коли і чому виникла сім'я? Хто б не шукав відповіді на це запитання, обов'язково натрапить на силу-силенну різноманітних теорій, за допомогою яких учені минулих століть й наші сучасники намагалися і продовжують з'ясовувати для себе, щоб пояснити людству закономірності й неминучість появи сім'ї.
Скажімо, в Біблії знаходимо багато свідчень про те, як створювалися та існували сім'ї у давніх іудеїв, які в них були звичаї і традиції, мораль, стосунки між чоловіком і жінкою, ставлення до дітей. Аналогічні відомості маємо про сім'ю в Єгипті, Шумерії.
В арабських, вірменських, грецьких, латинських джерелах знаходимо відомості про сім'ю східних слов'ян. У побуті та звичаях наших предків існував культ Матері, поваги до старших та всілякого оберігання від зла й скверни дітей. Навіть поняття «виховання» в українській мові означає перебування дитини в певних сприятливих, спеціально організованих і безпечних для її життя, здоров'я й морального розвитку умовах.
Усе суще, що живе на Землі, мас свій початок і кінець. Сім'я у цьому одвічному циклі — цементуюче начало, яке, власне, створює саму людину. З плином часу роль сім'ї у вихованні особистості аж ніяк не зменшується. Зазнаючи час від часу відчутних ударів, сім'я щоразу, як міфічний птах фенікс, здіймається на крилах любові й доброти.
Навіть у наш час, такий тривожний, економічно й соціально нестабільний, суспільно хиткий і «вибухонебезпечний» непередбачуваними подіями і полярно змінюваними цінностями, сім'я, хоч і зазнає значного негативного впливу, продовжує залишатися тим єдиним острівцем у бурхливому житейському морі, де людина може знайти свій затишок, розраду і надію.
Думаємо, ніхто не буде заперечувати, що доволі часто доводиться чути такі слова: сім'я має створити належні умови для виховання дітей. Що це за умови? Скільки їх? Хто їх створює? Від чого вони залежать? Визначившись із запитаннями, маємо знайти на них відповідь.
Головною умовою успішного виховання дитини є саме сім'я. І не просто сім'я, а щаслива сім'я. її не можна створити за наказом, з примусу, ніякими іншими засобами, крім духовних. Але виникає цей «палац щастя» — сім'я — не одразу, а поступово і значною мірою за нежить від нас самих, наших взаємин один з одним, наших уподобань і прагнень, від того, що найбільше цінується у людському бутті.
Досить, часто ми, дорослі, не розуміємо, а то й (зізнаймося собі » цьому) не прагнемо зрозуміти потреби і запити наших дітей, що викликає. в них тривогу і протест. Не хочуть вони з цим миритися. Та й чи повинні робити це? Звідси й добре відома проблема «батьків і дітей», яка була актуальною і в минулі часи, і сьогодні.
То в чому ж справа? Невже ми такі черстві й нечуйні до своїх чад, байдужі до їхніх інтересів, неспроможні зрозуміти найближчих нам людей, а наші діти жорстокі й невдячні, грубі й егоїстичні настільки, що на всі наші спроби щиро порозумітися з ними відповідають бездушністю й емоційною глухотою?
Однозначної відповіді на ці питання годі шукати. Адже всі сім'ї — дорослі та діти — неповторні. Неповторні чинники і витоки схожих на перший погляд внутрішньо сімейних проблем. Водночас навіть елементарні знання в цій сфері можуть допомогти вирішити ту чи іншу проблему з найменшими втратами як для батьків, так і для їхніх дітей. Усе інше, як мистецтво артиста на сцені, досягається тяжкою працею, солоним потом, недоспаними ночами, розладнаними нервами, розчаруваннями й невдачами і знову пошуком.
Батьки, так само як і актори, можуть бути талановиті й бездарні, яскраві й сірі. Проте коли на виставу бездарних акторів ми можемо й не піти, то в сім'ї батьки і діти співіснують весь час поряд, живуть одним життям. Тому ми маємо постійно думати і дбати про своїх синів і дочок, намагатися знайти спільні інтереси, оволодівати всіма багатствами теплих, щирих і сердечних взаємин у сім'ї.
Іншого шляху, ніж самовдосконалення, збагачення своєї душі, засвоєння знань (не тільки книжкових), щоденна праця з дітьми, просто не існує. Людство ще не винайшло чарівного еліксиру, який би допоміг досягти взаєморозуміння в сім'ї. І все-таки, попри всю неповторність кожної родини, ще раз підкреслимо, що шлях до «палацущастя» пролягає через певні знання: знання дитячої психології, характеру дитини, оволодіння різними прийомами спілкування.
Водночас не забуваймо, що такі наші якості, як щирість, безпосередність, справедливість, об'єктивність та врівноваженість — завжди жадані супутники сімейної злагоди, дружби й взаєморозуміння, успіхів у вихованні дітей.
Досвід виховання дітей в українській родині переконує нас у тому, що батькам необхідно навчитися бути«в міру» (яка вона, чим вимірюється кожен визначає сам, інтуїтивно — та чи можливо це?) поступливими і вимогливими, «м'якими» і «твердими», лагідними і суворими, бачити близьку мету, сьогочасну і стратегічну, розуміти свій психологічний та емоційний стани гак само, як і дитини. А це надзвичайно складна справа.
Навчимося судити себе найсуворішим і найсправедливішим власним судом, і нам відкриється істина — як часто ми далеко стоїмо від власних дітей, від розуміння їхніх інтересів, життя. Це не лише наша вика, а об'єктивна закономірність розвитку самої природи, вираженої у формі людських стосунків, не просто батьків і дітей, а людини старшої і молодшої, стосунків особистостей, зумовлених різним генетичним багатством, психофізичними і фізичними особливостями, емоціями, віком, соціальним досвідом, комунікабельними уміннями, етнічними особливостями, антропологічною конституцією, соціальним і навіть географічним походженням, менталітетом та ще більше невідомими і незрозумілими явищами психіки, інтелекту, поведінки і діяльності.
Аби добре навчати, а ще краще виховувати дитину, необхідно знати і дотримуватися багатьох умов. Окремі з них від нас незалежні, їх маємо сприймати такими, якими вони є, прилаштовуватися та використовувати їх у розвитку і вихованні дітей. Є ще умови, які складаються внаслідок соціально-економічних обставин, життєвих ситуацій сім'ї, родини, одного чи обох батьків тощо.
Спробуємо разом проаналізувати усе, що пов'язане із вихованням дитини, і ми незалежно один від одного дійдемо однакових висновків.
Повноцінність фізичного, фізіологічного і психічного здоров'я дитини в усі вікові періоди її розвитку. Це забезпечує адекватність (відповідність) сприйняття нею навколишнього об'єктивного (реального, матеріального) світу, що, в свою чергу, сприяє прискореному розвитку абстрактних уявлень, умінь узагальнювати те, чого не можна осягнути на основі лише реально видимого, відчутного тощо.
Тільки поєднуючи сприйняття дитиною реального і раціонального на початковому етапі її розвитку, сформовані уявлення про доцільне і те, що приносить задоволення, радість батькам і дитині, найближчим людям, можна говорити, що виховання дитини розпочалося. Вона робить вибір, вона оцінює, творить себе, свою поведінку разом з вашою педагогічною допомогою.
Звичайно, ця умова містить у собі і генетичну природу, або спадковість багатьох попередніх поколінь обох батьків. І хоча врахувати це повною мірою майже неможливо, та все ж бажано, щоб молоді люди, які беруть шлюб, у довірливій і делікатній формі ознайомили один одного зі своїм родоводом, станом здоров'я (свого та батьків і старших). Це допомогло б уникнути багатьох непорозумінь, а то й складних проблем, які виявляться в сім'ї пізніше.
Отже, ця умова, хоч і є від нас майже незалежною (спадковість, здоров’я дітей і батьків), та за умов раціонального підходу до творення сім’ї, урахування нових досягнень медичної і соціальної науки, можна уникнути багатьох помилок.
До цього варто додати й те, що, заданими статистики, у значної кількості сімей зачаїти відбувається у стані алкогольного сп'яніння, хоча ні для кого не секрет, що дія алкоголю при зачатті може бути довготривалою та виявлятися в різні періоди життєдіяльності як дитини, так і зрілої людини. При цьому, як доводять лікарі, опір до алкоголю у дітей, уражених
ним при зачатті, з кожним поколінням слабшає. З цього приводу у спеціальній літературі наводять приклади з життя поколінь французьких виноробів (мабуть, можна знайти це і в інших народах), коли кожне покоління, де батьки і діти пили, деградує аж до фізичного і психічного виродження.
У сім'ї в кожної окремої людини є чимало способів оптимізувати виховання і життя дитини високими ціннісними переживаннями і практичною діяльністю.
Таким чином, навіть ті обставини, які від нас зовсім не залежать і які видаються, на перший погляд, недосяжними, коли йдеться про виховання дитини, батьки можуть пом'якшити, викликати у дитини інтерес до життя та діяльності. Буває так, що дитина не може фізично рухатися, проте працює й розвивається інтелектуально, і це забезпечує її безпосередній зв'язок з батьками, родиною, найближчим соціальним і природним середовищем,
У вихованні дітей в сім’ї важливою умовою е
дотримання родинно-національних традицій, що найкращим чином забезпечують зв'язок поколінь, збереження культурних скарбів народу. Ця умова є реальною і об'єктивно існуючою. Саме тому найбільш необхідним сьогодні є здійснення родинно-національного виховання на основі
відроджуваних традицій української народної педагогіки та досягнень педагогічної науки, що, безперечно, є хорошим ґрунтом для формування педагогічної культури батьків.
Особливе значення для виховання і розвитку дитини, її соціальної спрямованості, адаптації в соціальному середовищі мають соціально-побутові умови. Вони свідчать про матеріальне забезпечення сім’ї – добробут, житло, певну комфортність проживання родини, взаємини між батьками та батьками і дітьми.
Звичайно, життєвий рівень родини має значення для розвитку дитини, її фізичного, морального і духовного здоров'я. Соціально-побутові умови є тією постійною складовою життя сім'ї, яка за бажанням батьків та посильній участі дітей — удосконалюється, поліпшується, збагачується.
Проте часто буває так. що зосереджуючи увагу інше на поліпшенні соціально-побутових умов, сім'я багато втрачає в інтелектуальному, моральному духовному розвитку і вихованні дітей, збіднює їхні інтереси та запити.
Педагогічні умови визначають сукупний рівень знань, форм і методів виховання батьками дітей та конкретний ступінь їхньої вихованості. Разом з тим важливою педагогічною умовою є взаємини батьків і дітей, які відображають культуру сім'ї, ставлення до матеріальних і духовних цінностей родини.
Розглядаючи сім'ю, виховання в ній дітей як складне суспільне, соціально-економічне, духовне, психологічне і педагогічне явище, ми ознайомилися лише з деякими найважливішими його аспектами.
У педагогічній науці та й серед практиків не існує однозначно чіткого, як формула, поняття «виховання дітей в родині», його сутнісних ознак, не з'ясовано, якою ж однозначно ціннісною має бути мета виховання дітей і, взагалі, чи є щось в цьому процесі однозначним для всіх народів, етносів, сімей?
Перейду на дещо сухішу мову науки, щоб зробити лише загальний висновок, виходячи з положень сучасної педагогіки. Виховання дитини в сім'ї і суспільних інститутах відображає систему (хоча й не завжди) цілеспрямованого і планомірного формування світогляду, переконань і почуттів, волі й характеру, потреб і здібностей, адаптації її в соціальному середовищі, світоглядних ознаках, поведінці, повсякденній діяльності, стосунках особистості з мікро- і макросередовищем.
Таким чином, виховання дітей можна визначити як інтегрований процес взаємодії і впливу всіх біогенетичних, фізичних і психологічних сил і потенцій, що має дитина, та соціально-економічного, духовного і морально-ціннісного середовища, в якому вона перебуває у найважливіші моменти свого життя.
Отже, завершую цю частину нашої розмови на оптимістичній ноті — виховання ваших дітей значною мірою залежить від вас, найперше — вашої поведінки, діяльності, прикладу для наслідування, створення умов, що забезпечують повноцінність виховання дитини. А для цього потрібно, щоб вона опанувала складну ціннісну систему життя людей. Про це й піде мова у наступній частині.
ЕКСПРЕС-ІНФОРМАЦІЯ
«ДУХОВНА СИЛА РОДИНИ»
Пропоную вам, батьки, трішечки помріяти. Закрийте очі й уявіть, якою б ви хотіли бачити свою дитину через 15—17 років на порозі самостійного життя?
А тепер у зворотному напрямку: що треба зробити батькам, вихователям, усьому педагогічному колективу, щоб усі ці мрії справдилися? (Висловлювання батьків.)
Пригадаємо лише один вислів «Здоров'я — це стан душі». Тому емоційний, психологічний, духовний стани душі мають також великий вплив на людину.
Здоров'я людини не буде повноцінним, якщо вона не матиме належного соціального статусу і захищеності, якщо не дбатиме про постійний фізичний та інтелектуальний розвиток, особисту та екологічну безпеку оточуючого.
Від того, який ви створите в сім'ї мікроклімат, і залежатиме ваше життя та життя ваших дітей: чи рівненько та швиденько котитиметься по складних вибоїнах життя, чи, можливо, рипітиме і падатиме, натрапивши на будь-яку перешкоду.
Ми зупинимося на духовній спиці нашого колеса, при цьому пам'ятаючи, що розум, тіло та дух мають зв'язок. Тож нам слід усвідомити всі свої негаразди і намагатися збалансувати недоліки, адже, як говорить народна мудрість: «Сім'я — джерело духовних цінностей».
Саме роздуми про вічне, ціннісне завжди спонукають до глибокого аналізу життя попередніх поколінь і рідного народу, сім'ї, особистого життя. Адже тільки в порівнянні можна прийти до правильних висновків і про вічне, і про ціннісне, і про сьогодення.
Тому ця частина нашої розмови має надзвичайно важливе значення для усвідомлення історичної мети життя людей: задля чого вони жили, задля чого живемо ми, як виховували дітей раніше і як виховуємо тепер, чи хороші умови ми створюємо і обираємо способи виховання, чи допомагаємо дитині зростати духовно, фізично і морально здоровою.
Тепер вам потрібно визначити, хто на сучасному етапі впливає на виховання та розвиток дошкільника, тобто вашого малюка, а потім, ми визначимо ступінь впливу (інтерактивна гра з батьками «Модуль виховання сучасної дитини»). Батьки визначають три ступені впливу на дитину: соціум, дитячий садок і сім'я, висловлюють свої судження з приводу кожного (на дошці викладається трикутник виховання).
Сьогодні ми зупинимося на впливі сім'ї на виховання. Людина з прадавніх часів жила у світі оцінок і цінностей, які мають об'єктивні і суб'єктивні виміри. Без виміру цінностей існування самого людства як розумної цивілізації взагалі неможливе. Адже тільки на основі порівнянь, потреб визначаються ціннісність суспільних, моральних, духовних та історичних явищ, подій, діяльність родини і людини, перспективи виховання молодого покоління.
Історичний досвід свідчить, що винятково на основі багатства духовних, матеріальних, прагматичних цінностей, інтересів, потреб та пріоритетів життя визначається вибір особою чи суспільною, етнічною групою, народом, людством сьогочасних оптимальних і перспективних шляхів свого розвитку, поліпшення умов виховання дітей. Йдеться не лише про дітей, а й про освіту і культуру в широкому розумінні, організацію та способи виробництва, суспільний устрій, ідеологію і політику тощо.
Сім'я як явище є найвищою організаційною, суспільною, моральною і духовною цінністю для всіх людей. Вона є тим щасливим вибором, яке людство зробило в процесі своєї еволюції, і водночас є тією найвищою цінністю, якій своїм народженням, своїм життям і вихованням має завдячувати кожна людина. Виховання дитини без сім'ї, без батьків стає збідненим, яких би висот не сягнула ця людина у майбутньому.
Разом з тим кожен етап соціально-економічного, суспільного, політичного, морального і духовного розвитку сім'ї безпосередньо впливає на формування життєвих цінностей родини. Сукупність ціннісних орієнтацій сім'ї визначають її інтереси, потреби і мотиви, матеріальні і духовні запити, на основі яких вона вибудовує певну модель життя, здійснює свою сучасну і проектує майбутню діяльність. Таким чином, способи виховання дітей у нових соціально-економічних і суспільних умовах зумовлюють і зміну життєвих цінностей та орієнтацій української родини. Проте незаперечними є духовні цінності й ідеали самої сім'ї, які головним чином виплекані на основі трьох головних чинників.
1. Давньослов'янської та давньоукраїнської дохристиянської сімейної культури, що в своїй ідеології має питоме, суто українське,
етногенетичне язичницьке коріння.
Це особливо помітно у духовній культурі українського народу, його ставленні до шлюбних обов'язків, батьківства та материнства, виховання дітей, дотримання традицій і звичаїв, що через віки трансформувалися у наше сьогодення й частково українізували християнську культуру, корінням якої, як відомо, є іудейство.
Значною мірою український етноменталітет також помітно вплинув на культуру етноменшин, які живуть в Україні. Вони збагачуються українською духовністю, звичаями, традиціями і культурою, відчувають мирне і дружнє ставлення українців до тих, хто прийшов з миром жити і працювати на українській землі.
2. Християнської шлюбно-сімейної культури, яка побудована на основі давньоєврейської системи взаємин і вірувань у родині. Цінності й ідеали сім'ї головним чином зберігаються через дотримання канонів християнства (православ'я), хрещення дітей, відзначення християнських свят, зовнішню обрядовість тощо. Разом з тим, у цю культуру привнесена значна кількість елементів стародавньої української язичницької культури.
3. Загальноєвропейської культури, яка формувалася переважно на етнокультурі стародавніх етносів та християнській культурі (католицизм і протестантство). Цей чинник впливав на формування цінностей та ідеалів української родини через живе спілкування з народами-сусідами — росіянами, поляками, словаками, чехами, угорцями; засвоєння кращого досвіду творення сім'ї, сімейних стосунків, виховання дітей.
Певний вплив на збагачення педагогічної культури української сім'ї, очевидно, мало спостереження за сімейними взаєминами представників інших народів, які проживали на споконвічних землях українців: вірмен, євреїв, татар, гагаузів, угорців, поляків, німців, росіян, циган, грузинів тощо.
Культура сім'ї, її ціннісні орієнтації й ідеали не є чимось раз і назавжди даним, незмінним. Формування ціннісних орієнтацій та ідеалів виховання дітей у родині є процесом динамічним, зумовлюється як тривалими в часі соціально-економічними умовами, так і короткочасними, які істотно впливають на загальний рівень життя народу, його духовну стійкість і витривалість, уміння в цих умовах виживати і зберігати свою духовну й культурну самобутність і незалежність, розвивати й культивувати найкращі національні прикмети, які забезпечують оптимізм і життєву силу народу.
У нових умовах розвитку української родини знаходять вияв усі три вище означені чинники сім'ї. Найбільше вони виявляються у ставленні до самого інституту сім'ї, дітонародження, освіти, культури, побуту, матеріальних благ, здоров'я, доброзичливих взаємин між членами родини, їх громадянської і особистої свободи та незалежності, рівності і вірності, вихованні дітей, гуманності тощо.
Все не в родині виступає одночасно і як цінності, одні з яких є реаліями, а інші такими, яких вона прагне досягти, і як ідеали. Саме тому ціннісні орієнтації сучасної родини дають змогу регулювати державну політику так, щоб вона найбільше відповідала потребам родини, а педагогам і психологам розробляти такі методики, які сприяють поліпшенню взаємин батьків і дітей, представників старших поколінь, сім'ї і школи.
Визнаючи людину як найвищу цінність суспільства, потрібно водночас розглядати соціально-економічні, демографічні та морально-психологічні умови сучасної сім'ї як високі ціннісні орієнтації особистіного розвитку дітей і батьків.
Складність перехідного періоду зумовлює погіршення не лише економічної та політичної ситуації в державі, а й поглиблює демографічну кризу, в якій опинилася Україна на початку 90-х років XX ст., що негативно впливає і на педагогічні умови виховання дітей.
Та на відміну від економічної чи політичної, демографічна криза більш інертна, непролонгована в часі та важко керована. Так, у нових соціально-економічних умовах народжуваність дітей в Україні знизилася до рівня, який не забезпечує простого відтворення поколінь, натомість поглиблюється процес старіння суспільства.
Демографічні процеси значною мірою спричинили психологічну і моральну депресію, пригніченість і погіршення здоров'я народу, у багатьох батьків посилили педагогічну байдужість, безкультурність, безвідповідальність у вчинках, зумовили неуважність до виховного потенціалу.
Демографічна тенденція сім'ї зумовлює загрозу інтелектуальному і моральному потенціалу народу внаслідок різкого зниження життєвого рівня сімей в Україні, збільшення бездітних пар, які не бажають мати дітей через соціальні, матеріальні та психологічні причини.
Повільно зростають прибутки населення, а ціни і тарифи випереджають темпи їх зростання. Збільшуються витрати населення на медичне обслуговування, навчання дітей, комунальні послуги, що підриває економічні можливості сім'ї. Невпинно зростає дитяче сирітство та безпритульність.
За своїми характеристиками сім'я є динамічною, диференційованою, соціальною структурою, яка видозмінюється шляхом збільшення або зменшення кількості її членів, проходить різні етапи становлення і розвитку, вдосконалюється в міру виконання своїх функцій, збагачує зміст життєдіяльності та досвід виховання і робить свій внесок у скарбницю матеріальних та духовних цінностей народу. її особливістю є матеріальна і моральна відповідальність членів сім'ї один перед одним і перед суспільством у цілому.
Окрім того, в нових соціально-економічних умовах підвищення динаміки міграційних процесів виникає загроза руйнації етнозберігаючої функції сім'ї, знецінення ролі етнопедагогіки у вихованні дітей. Не дивно, що нині багато батьків, не маючи позитивного досвіду життя у батьківській родині, вдається до книжного, наукового досвіду виховання дітей, який не завжди дає позитивний ефект. Сила наукової педагогіки тільки тоді буде ефективною, коли вона поєднуватиметься з етнопедагогікою, народним досвідом.
Отже, соціально-економічні, морально-етичні і психолого-педагогічні умови, матеріально-побутові об'єктивні цінності, в яких живе сучасна українська сім'я, не задовольняють її потреб у розвитку і вихованні дітей.
Ціннісні орієнтири, які ставить родина у вихованні дітей, завжди були налаштовані на високі ідеали сім'ї, праці, духовності та громадянства. Ці вічні цінності родини і визначають рівні розвиненості суспільства, його цивілізованості, демократичності, стабільності, єдності тощо.
У сім'ї ми вбачаємо основні ціннісні ознаки, потреби і орієнтації як батьків, так і дітей. До них належать: бажання продовжити свій рід, відчувати кровну спорідненість, духовну і економічну залежність та близькість; емоційність; потреба мати дітей і батьків; чуття етногенезу; сімейне спілкування; традиції народу і духовна єдність; щирість стосунків і спільність інтересів; інтимність, повага до почуттів і думок різних поколінь сім'ї; громадянська єдність, спільність праці і її результатів; релігійність та національна культура сім'ї; патріотизм, чесність, порядність, відвертість, готовність захищати Батьківщину. Від того, культивує чи зневажає сім'я ці цінності, залежить рівень її національної культури, особистісної свідомості.
У процесі засвоєння національних і вселюдських гуманістичних цінностей минулого і їх трансформації та вираження (вираження також є морально-етичною і духовною цінністю) в сучасність — домінантним завжди було і є духовне.
«Духовна цінність, що набула для людини особистісної ваги, лише тоді стає домінантною її «Я», коли постійно спонукає до відповідних вчинків», — стверджує І. Бех, відомий український психолог. Отже, духовність особистості виступає провідною ціннісною орієнтацію у створенні сім'ї, її громадянської самоідентифікації, ставленні до праці тощо.
Духовність містить такі ціннісні ознаки:
- потреби і орієнтації батьків і дітей, що спрямовані на їхнє особистісне самовираження через практичну діяльність та ідеалізовані прагнення;
- уявлення про світ і сім'ю, родину, Батьківщину, мораль і моральність, патріотизм, милосердя, гуманність, обов'язок, честь і чесність, повагу до людей, співчуття, совість, сором, співпереживання;
- уявлення про особисту відповідальність заявою діяльність перед власним сумлінням, сім'єю, родиною, Богом, близькими і друзями, Батьківщиною, людьми (незалежно від родинних зв'язків, дружніх чи недружніх взаємин, місця проживання тощо), перед дітьми і батьками віруючих сімей (незалежно від конфесійної приналежності).
Теорія і досвід ціннісного виховання дітей у родині і суспільстві засвідчують пріоритет домінування духовного як усвідомлення дитиною необхідності творення Добра, Любові до людей і Віри в них, оптимізму і Надії. До цих цінностей ми, найперше, відносимо Віру, Надію і Любов.
Ці три вічні категорії можна аналізувати як у площині загальної аксеології, так і в аспекті християнському, іудаїстському, мусульманському, будистському та інших релігійних конфесій. З іншого боку, вони постійно перебувають в полі зору науковців — філософів, психологів, соціологів, педагогів, теологів різних конфесій тощо.
Віра — певна психолого-педагогічна умова виявлення оптимізму, життєстверджувальних настроїв і практичної творчої діяльності особистості, родини, суспільства, соціальних чи релігійних груп у певних і конкретних напрямах інтелектуально-духовної, мистецької, наукової, господарської і побутово-обслуговуючої праці людини.
Педагогічний аспект цінності Віри людини забезпечується родиною, педагогами, суспільством, утвердженням в дітях цінностей іншого порядку—любові і поваги до батьків, Батьківщини, праці, культури і мистецтва.
Надія — особистісна, родинна і суспільна цінність, що утверджується сукупністю психологічних, соціально-економічних, суспільно-політичних та педагогічних умов, які забезпечують людині життєдіяльність, навіть у найскрутніших ситуаціях. Саме тому необхідне посилення педагогічної функції сім'ї і школи, орієнтації дітей на їхню особисту життєву перспективу, гуманістичну діяльність.
Любов — високе моральне почуття, характерними якостями якого є стійка свідома відданість людини ідеї служіння істині, людям. Любов грунтується на визнанні гідності конкретних людей, Батьківщини. Слід пам'ятати, що основою Любові дітей до своїх батьків, бабусь та дідусів є родинні почуття, дбайливе піклування, тепле, але справедливе та вимогливе ставлення дорослих.
Виховання у дітей Любові до своїх рідних є обов'язковою умовою зміцнення батьківського авторитету, складовою, що робить дієвим особистий приклад батьків.
Батьки мають пам'ятати: дитина, яка відчуває любов батька та матері і впевнена в непорушності цього почуття до неї, є більш з здатною до саморозвитку, розвитку в неї почуття любові та поваги де батьків й інших людей, розуміння культури і мистецтва, смислу і цінності самого життя.
Звичайно ж, сім'я у процесі духовного становлення особистості дитини маєвідігравати роль еталона, маяка, своєрідної школи
життя. Завдяки природним формам життя в сім'ї, її ідеалам, призвичаєнню до сімейних і суспільних вимог дитина і сама засвоює ціннісні ідеали, намагаються діяти або ж діє згідно з ними. В інших випадках вона коригує їх, беручи за взірець знане, зрозуміле, бажане і доступне, або ж протидіє їм, піддавшись іншим.
Отже, духовною основною української родини виступає, як і раніше, віра людини, індивіда, особистості (для віруючих) в божественність походження людини та необхідність жити й діяти відповідно до постулатів, догм, звичаїв й традицій християнського віровчення (незважаючи на конфесії), за будь-яких умов зберігаючи оптимізм, високу моральність та діяльність у сферах, які визначаються як ціннісні, або такі, які можна вдосконалити, з якими можна взаємодіяти.
Коли корінь життя людини не живиться духовністю свого народу, людина втрачає Віру в себе, Любов до самого життя, родини, людей,
вона не має Надії на краще майбутнє, продовження роду. Сухе дерево не дає доброго плоду. Неодухотворена людина приречена на вічне забуття.
Українська родина і в сучасних нелегких умовах здатна вижити і духовно відродитися, і в цьому їй допоможе давня культура рідного народу, з якої треба черпати сили та наснагу.
Ми в соцмережіFacebook
